Володимир Авраменко
АВАНТЮРА
Фантастично-пригодницький роман


© Изображение к книге Авантюра http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література


Изображение к книге Авантюра

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ І
ЗАСІДАННЯ


Всупереч традиціям позачергове засідання Державного Комітету по космосу було призначене за день до його початку. Безпрецедентне рішення Голови для багатьох було несподіваним — вихідний день, початок бархатного сезону відпусток — усе свідчило про неординарність по дії. Звичайна млявість і розважливість ще молодого академіка давно були притчею во язицех, але зараз його не впізнати, і члени Комітету в кулуарах шепотіли: Євстафій відчув поживу, або ж запах смаженого…

Рівно о п’ятій годині в зал засідань на третьому поверсі зайшли — хто впевнено, з іронічною посмішкою на масних губах, а хто розгублено — сімнадцять чоловік, опора космічної науки. Євстафій в генеральському мундирі, передню частину якого закривала широка чорна борода, кожного зустрічав проникливо-настороженим поглядом, немов ще й тут перевіряв, чи не затесався чужий. Посилені наряди у штатському, охорона в мундирах при вході, електронно-контрольні пристрої у дверях і закодовані іменні перепустки цього разу здавалися йому недостатніми.

На церемонію відкриття засідання вистачило кількох слів. Скоромовно виголосивши їх. Голова перейшов до діла — либонь спішив.

— Як ви розумієте, сьогодні у нас незвичне засідання… — схвильований голос академіка тремтів. — Закінчилась обробка даних про нову планету. Вони свідчать про наявність навколо неї атмосфери, за складом подібної до нашої, а це означає життя…

Зал зірвався бурхливими оплесками. В сльозах обнімаючи, обціловуючи один одного, усі встали.

— Прошу вас! Сядьте, сядьте… — Голова Комітету розпачливо замахав руками, закликаючи колег до спокою, хоч в самого тремтіли коліна.

— Ми йшли до цього усе життя… Це вже третя планета. Третя, й найближча до Землі, а це накладає на нас особливу відповідальність…

Зал принишк.

— Ситуація на Землі вам добре відома — стоїть питання про виживання людини в просторі й часі. Масове нагромадження страхітливої зброї, невідомі донині епідемії, невиліковні хвороби, розлад психіки й поголовне вимирання захльостують нас. І тут вишукувати причину, шукати винуватого, — академік обвів присутніх іронічним поглядом, — недоцільно, та й нема часу. Пізно… Наша економіка розвалюється, як і держава…

— Що ж робити? — почувся голос із залу.

— Шукати вихід в позаземному середовищі. Потрібно виходити на зв’язок. Таке рішення прийняте там, — він підняв очі до стелі, натякаючи на високі інстанції. — Як ви розумієте, це першочергове завдання. Для цього нам виділяються безмежні ресурси й відповідні кошти — народ чекати не може. Навіть розпад держави й банкет чуми тут не завада… Зараз нами захоплено НЛО — космічний корабель з двома інопланетянами на борту. З ними працює наш Центр. Ми маємо використати їх для зондажу планети. По цьому питанню доповість начальник Центру. Бобо Мурадович, — Голова Державного Комітету втупився в літнього чоловіка з масивною блискуче-лисою головою, що сидів праворуч. Прошу…

Той повільно зіп’явся на ноги.

— Корабель належить цивілізації Манів із сузір’я Рак. За місяць досліджень ми вийшли на контакт, тільки вони нам нічим не допоможуть. Хіба що, можемо запрограмувати їх під «зомбі». Зараз вони наполягають на поверненні корабля… Ми не проти, але тільки після того, як використаємо його для зондажу планети. Це зекономить час і ресурси… Якщо встановлена на кораблі наша автоматика підтвердить наявність придатної для життя атмосфери, за справу візьмуться воєнні і служба безпеки. Ми просимо дати згоду на використання інопланетян. Сподіваюсь, ви не проти… — Бобо Мурадович замовк і терпляче окинув зал сталевим поглядом.

— Заперечення є? — в унісон начальнику Центру запитав Голова.

Вчені мовчки вивчали глянець стола, наче щось там вичитували, і тільки один, наймолодший, підвівся.

— А чи погодяться інопланетяни на ваші умови?

— Ми запрограмуємо їх під «зомбі».

— Проти їх волі?

— А ви вважаєте, що це можна зробити за згодою?.. — Бобо Мурадович здивовано-іронічно вишкірився на комітетчика і, щоб якось пом’якшити враження присутніх від такої реакції, спокійно, але категорично додав: — Другого виходу нема.

— Що з ними буде потім?

— Програма «зомбі» діятиме по нашій команді.

Як тільки інопланетяни виконають завдання, вона вичерпає себе і згорнеться. Вони повернуться додому.

— Ще є зауваження? — Голова струснув бородою і тут же задоволено відповів: — Нема. Отже, вважаємо прохання Центру задоволеним.

Прийнявши ще одне рішення з організаційних питань, Комітет завершив свою роботу.


Розділ II
ЗУСТРІЧ В ЦЕНТРІ


Дорога була не гірше, аніж посадочна смуга аеродрому — без видимих поворотів, гладенька, як скло, вона одним кінцем впиралася в столичну трасу, другим злітала в далеке піднебесся.

Зморено розкинувшись на м’якому сидінні «Лінкольна», Бобо Мурадович безтурботно зирив на пропливаючи низькорослі зелені дерева, що закривали собою похмурий, сірий ландшафт. З-поміж голих, випалених нещадним сонцем пагорбків лише зрідка вигулькували поодинокі кущі безлистого, покрученого гілля, що знеможено тяглося до неба, мов висохлі руки нещасних в пустелі до Бога.

Він любив шалену їзду, коли сам за кермом, коли вітер свистить і звук двигуна відлунює… Зараз спокійно й затишно… Натис кнопку радіотелефону.

— Озой Керамович!..

— Слухаю… — той обізвався за кілька секунд.

— Чекаю тебе о восьмій. Запроси Гуслім Кана.

— Добре.

— Я в дорозі.

— Зустріти?

— Не треба. Стеж за маяками, — посміхнувшись, він задоволено зиркнув на міцну, стовбувату шию водія, на пульт управління вогнем свого розкішного лімузину, що аж ніяк не поступався бойовій машині, а в швидкості навіть переважав. Інакше їздити небезпечно — такі часи настали…

Незабаром перед капотом «Лінкольна» вигулькнула висока стальна брама. Праворуч від неї по чорному металу золотом було написано: «Космічний Центр. Державна власність».

Кодувальний пристрій подав сигнал і брама розійшлась в різні боки, відкривши сховане за нею містечко.

Прошелестівши широкими колесами по розм’яклому асфальту внутрішньої дороги, машина зупинилась біля котеджу, піддашшя якого нависло над входом рятівною тінню. Назустріч вискочив міцний молодик у захисній формі. Притримуючи дверці, віддав честь.

Томно озирнувшись довкіл, Бобо Мурадович зайшов в середину. За дверима повернув ліворуч, до басейну, — ще змалку терпіти не міг поту, а тут ще й ця нарада…

У воді плескалися дві білявки-пестунки. Він зовсім про них забув. Залишаючи женихів з «носом», вони мають тут гарний прибуток. Тільки вже примелькалися. «Пора міняти. Нехай по виклику працюють…» — прийняв рішення.

Демонструючи показну радість, дівчата піднялись назустріч. Граціозні, в символічних купальниках, які підкреслювали звабливість форм, вони були чарівні. Допомагаючи знімати піджак, як завжди, обцілували з двох боків, на що він тільки промуркотів:

— Потім, потім, — і погладив по голому тілу.

— А може зараз? — сіроока насмішкувата красуня грала свою роль бездоганно.

Оригінальна жіночість межувала в ній з чоловічим началом.

— Пізніше, — жалісливо зітхнув Бобо Мурадович, не в змозі відірвати погляду від низько посаджених маленьких рожевих перс, заглибини пупка і струнких ніг. Це було єдине, що зараз по-справжньому хвилювало. Навіть купання в холодній воді не зняло млявості. Спокійно, із якимось легковажним нехтуванням оточення пішов до себе. На вітання зустрічних і вартових відповідав лише кивками.

Біля кабінету нетерпляче совався в кріслі огрядний чоловік з білою, як сніг чуприною. Риси обличчя в нього були м’якими, проте сірі очі дивилися допитливо-гостро й нахабно. Для таких начальство було не указ. Озирнувшись на легкий шум дверей й зуздрівши там Бобо Мурадовича, він продовжував сидіти.

— Вас чекає Озой Керамович… — доповіла секретарка — жінка середніх літ. Молодим надавав перевагу в басейні.

— Добре… Зробіть три кави.

— А я вас чекаю… — врешті-решт піднявся сивоголовий.

— Змив дорожню пиляву, — начальник Центру був незворушний.

— То не гріх.

— Ми гріховними справами не відаєм. Чому один?

— Гуслім Кан зараз з’явиться — відправляє японців. А ось і він… — Озой Керамович мов знічев’я кивнув у бік вхідних дверей приймальні, що різко відчинилися. Поріг переступив статний, років за тридцять, вусатий чоловік. Чисте, смугляве обличчя, великі, невиразно-чорні очі й статура борця — усе несло в собі показну відкритість й простоту, і тільки досвідчене око могло запримітити в ньому зневагу, холод й утаємничену пихатість.



Читаем Онлайн это более 420 000 книг различных жанров. У нас можно бесплатно и без регистрации скачать книги в формате FB2, PDF, Epub, txt, а также читать их в режиме онлайн!

Некоторые книги имеют аудиоверсии в формате mp3!

Также предусмотрен удобный поиск по названиям книг, авторам и сериям, классификатор жанров, а также алфавитная навигация по названиям, жанрам и авторам книг

По книгам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ы Э Ю Я [EN] [0-9]
По авторам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]
По сериям: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]

Читальный зал онлайн для Вашего удобства предоставляет возможность выбрать размер и тип шрифта, а также установить закладку на определённую страницу книги. Закладки всегда доступны Вам в шапке сайта.

Если Вам понравился наш проект - пожалуйста, поделитесь ссылкой на своих страницах в социальных сетях: