Борис Акунін
АЛТИН-ТОЛОБАС
Роман


©Изображение к книге Алтин-толобас http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література


Изображение к книге Алтин-толобас


Перекладено за виданням: Акунин Б. Алтын-толобас. — СПб.: Издательский Дом «Нева» М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002

Переклад з російської В. С. Бойка

Художник-оформлювач О. С. Юхтман


Персонажі та установи, що згадуються в цьому творі, вигадані. Будь-яка подібність до реальних людей та установ або до дійсних подій не входила в наміри автора і носить випадковий характер.


Розділ перший
ХОЧА Й НЕ КРАСУНЯ


Це була нелюбов з першого погляду.

Коли потяг від'їхав од останньої латвійської станції з немелодійною назвою Зілупе і, прогуркотівши по залізному мосту, почав наближатися до російського кордону, Ніколас присунувся до вікна купе й перестав слухати недорікувату балаканину попутника.

Айвар Калинкінс, фахівець з експорту сметани, так пишався своїм знанням англійської, що переходити з ним на російську було б просто жорстоко, та й, судячи з того, як латвійський комерсант відгукувався про своїх недавніх співвітчизників, навряд чи він побажав би висловлюватися мовою Пушкіна та Достоєвського. Із самої Риги бізнесмен вправлявся на сумирному британцеві у використанні ідіоматичних зворотів і паст перфект контіньюес, називаючи при цьому співбесідника «містер Фендорайн». Пояснювати, що зазначене на візитній картці прізвище Fandorine читається інакше, Ніколас не хотів, аби уникнути розпитування про його етнічні корені — роз'яснення забрало б занадто багато часу.

Він сам не дуже розумів, чому вирішив діставатися Росії таким кружним шляхом: теплоходом до Риги, а звідти потягом. Куди простіше й дешевше було б сісти в Хітроу на літак і за якихось три години спуститися на російську землю в аеропорту Шереметьєво, котрий, згідно з путівником «Бедекер», розташований усього за 20 хвилин їзди від Москви. Проте родоначальник російських Фандоріних, капітан Корнеліус фон Дорн триста років тому скористатися літаком не міг. Як, зрештою, і потягом. Але принаймні фон Дорн мав рухатися приблизно тим же шляхом: обігнути морем неспокійну Польщу, висадитись у Мітаві чи Ризі та приєднатися до якого-небудь купецького каравану, що прямував до столиці диких московитів. Найвірогідніше 1675 року родоначальник теж переправлявся через цю кволу ріку, що поблискувала під мостом. І хвилювався перед зустріччю з невідомою напівміфічною країною — так само, як нині хвилювався Ніколас.

Батько говорив: «Ніякої Росії не існує. Розумієш, Ніколе, є географічний простір, на котрому раніше була країна з такою назвою, та все її населення вимерло. Тепер на руїнах Колізею живуть остготи. Палять там вогнища і пасуть кіз. У остготів свої звичаї, своя мова. Нам, Фандоріним, це бачити нема для чого. Читай старі романи, слухай музику, гортай альбоми. Це і є наша з тобою Росія».

А ще сер Олександер називав нинішніх мешканців російської держави «новими руськими» — причому задовго до того, як цей термін приріс до сучасних нуворишів, які віднедавна занадилися замовляти костюми в дорогих кравців на Савіл-Роу й посилати своїх дітей до кращих приватних шкіл (ну, звичайно, не до найкращих, а до тих, куди приймають за самі тільки гроші). Для Фандоріна-старшого «новими руськими» були всі мешканці Країни Рад, такі мало схожі на «старих руських».

Сер Олександер, світило ендокринології, без п'яти хвилин Нобелівський лауреат, ніколи ні в чому не помилявся, тому до певного часу Ніколас слухався батькових порад і тримався від батьківщини пращурів подалі. Тим паче що любити Росію на віддалі справді здавалося простіше і приємніше. Обраний фах — історія дев'ятнадцятого століття — дозволяв Фандоріну-молодшому не піддавати це світле почуття ризикованим випробуванням.

Росія минулого століття, особливо другої його половини, мала цілком пристойний вигляд. Звісно, й тоді під захистом двоголового орла творилося чимало паскудств, але це все були паскудства помірні, що вписувалися в рамки європейської історії і тому простимі. А там, де пристойність закінчувалась і вступав у свої права безглуздий російський бунт, закінчувалась і сфера професійних інтересів Ніколаса Фандоріна.

Найпривабливішим у взаєминах магістра історії з Росією було те, що вони являли цілковиту платонічність — адже лицарське служіння Дамі Серця не передбачає плотської близькості. Поки Ніколас був студентом, аспірантом і дисертантом, збереження дистанції з «імперією зла» не було таким уже дивним. Тоді, в епоху Афганістану, корейського лайнера та опального винахідника водневої бомби, багато хто із славістів змушений був задовольнятись у своїх професійних шуканнях книгами та емігрантськими архівами. Та потім злі чари, що зачаклували євразійську державу, почали потроху розсіюватися. Соціалістична імперія перехнябилась і з фантастичною швидкістю розвалилася на шматки. У лічені роки Росія встигла увійти в моду й тут же з неї вийти. Поїздка до Москви перестала вважатися пригодою, й дехто із серйозних дослідників навіть придбав собі квартиру на Кутузовському проспекті чи деінде, а Ніколас усе ще був вірним тій, колишній Росії, за новою ж, яка швидко змінювалась і незрозуміло куди рухалася, до пори до часу спостерігав іздалеку.

Мудрий сер Олександер говорив: «Швидко змінюватися суспільство може тільки в гірший бік — це називається революцією. А всі добрі зміни, що звуться еволюцією, відбуваються дуже-дуже повільно. Не вір новоруським просторікуванням про людські цінності. Остготи себе ще покажуть».

Батько, як завжди, мав рацію. Історична батьківщина підкинула Ніколасу неприємний сюрприз — він уперше в житті почав соромитися того, що народився росіянином. Раніше, коли країна називалася Союзом Радянських Соціалістичних Республік, можна було себе з нею не ідентифікувати, але тепер, коли вона повернулася до попередньої чарівної назви, відмежовуватись од неї стало важче. Бідний Ніколас хапався за серце, коли бачив по телевізору кавказькі бомбування, і болісно кривився, коли п'яний російський президент диригував переляканими берлінськими музикантами. Здавалось би, що йому, лондонському магістрові історії, до дебелого дядька з колишніх партсекретарів? Але вся справа була в тім, що це не радянський президент, а російський. Сказано: назви річ іншим словом, і вона змінить суть…

Ах, та що президент! Найгіршим у новій Росії було кошмарне поєднання нічим не виправданої зарозумілості з непристойним самобичуванням у дусі «Я — цар, я — раб, я — черв, я — Бог». А вічне жебракування під акомпанемент погроз, під брязкання іржавою стратегічною зброєю! А безсоромність нової еліти! Ніколас зовсім не прагнув ступити на землю своєї духовної батьківщини, та в глибині душі знав, що рано чи пізно цієї зустрічі не уникнути. Й потихеньку готувався.

На відміну від батька, що підкреслено не цікавився московськими новинами й досі говорив «аероплан» і «жалування» замість «літак» і «зарплата», Фандорін-fils намагався бути в курсі (ось теж вираз, якого сер Олександер категорично не визнавав) усіх російських подій, знався із заїжджими росіянами й уміщував до спеціального записника нові слова та вирази: отстойный музон = кепська музика («отстой» — очевид., близьке до «sewage»); как скрысятить цитрон = як украсти мільйон («скрысятить» — близьке до to rat, «цитрон» — змістова підміна сл. «лимон», омоніміч. Імітації сл. «мільйон») і так далі, сторінка за сторінкою. Ніколас полюбляв похизуватися перед якою-небудь російською мандрівницею бездоганною московською вимовою та знанням сучасної ідіоматики. Незмінне враження на панночок справляв чудово засвоєний трюк: двометровий лондонець, не по-рідному чемний, з дурнуватою приклеєною посмішкою та бездоганним проділом якраз посеред маківки — словом, чистісінький Англічан Англічанович — раптом говорив: «Милая Наташа, не завалиться ли нам в Челси? Там нынче улетная тусовка».


* * *

Наступного дня по тому, як Ніколас милувався по телевізору диригентською майстерністю російського президента, сталася подія, що була першим кроком до зустрічі з вітчизною.

Блискучий і непогрішимий сер Олександер припустився єдиної у своєму житті помилки. Вирушаючи з дружиною до Стокгольма (поїздка мала виняткове значення для прискорення Нобелівської премії, що була неминучою, та все ще зволікала), Фандорін-старший вирішив добиратися не літаком, а здійснити нетривале, відрадне плавання Північним морем на поромі «Християнія». Авжеж, на тій самій «Християнії», котра, за неймовірним збігом комп'ютерних збоїв, зіштовхнулась у тумані з нафтоналивним танкером і перекинулася. Була жахлива, нецивілізована давка за місця на плотиках, і ті, кому не дісталося місць, опинилися там, де догнивають останки галіонів Великої Армади. Незважаючи на вік, сер Олександер був у чудовій формі й напевно міг би потрапити до числа щасливців, які врятувались, але уявити батька, що відштовхує інших пасажирів, аби врятувати себе чи навіть леді Анну, було зовсім неможливо…



Читаем Онлайн это более 420 000 книг различных жанров. У нас можно бесплатно и без регистрации скачать книги в формате FB2, PDF, Epub, txt, а также читать их в режиме онлайн!

Некоторые книги имеют аудиоверсии в формате mp3!

Также предусмотрен удобный поиск по названиям книг, авторам и сериям, классификатор жанров, а также алфавитная навигация по названиям, жанрам и авторам книг

По книгам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ы Э Ю Я [EN] [0-9]
По авторам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]
По сериям: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]

Читальный зал онлайн для Вашего удобства предоставляет возможность выбрать размер и тип шрифта, а также установить закладку на определённую страницу книги. Закладки всегда доступны Вам в шапке сайта.

Если Вам понравился наш проект - пожалуйста, поделитесь ссылкой на своих страницах в социальных сетях: